Євро-2012 перетворилося для нас у своєрідний тест. Тест на європейськість, єдність, уміння підтримувати своїх і чужих, достойно радіти перемогам і переживати поразки. І тестувальник знаходився не десь осторонь, а в нас самих...
Якщо говорити про гру української збірної суто зі спортивної точки зору, то вона на цьому чемпіонаті виглядала достойно. І поразка (тобто нічия — гол, забитий Марко Девічем, визнають європейські ЗМІ, а також спортивні коментатори не лише в Україні, а й, зокрема, в Росії та Британії) в останній грі з Англією — це лише точна діагностика того, над чим українським футболістам ще слід попрацювати.
Зрозуміло, що нашим гравцям бракувало, насамперед, досвіду, адже для багатьох із них це були перші матчі в «дорослому» футболі. Але водночас стало очевидно всім — і про це сказав після завершення гри тренер збірної Олег Блохін, — що потенціал у нас є (а згадаймо, як на початку чемпіонату українській команді не давали жодного шансу, як говорили, що українцям просто пощастило, що на чемпіонат вони потрапили із ввічливості перед Україною як господарем Євро!).
Натомість після гри з Україною, англійці визнали, що їм пощастило. «Я думаю, що так, можливо, нам пощастило. Олег Блохін як тренер дуже добре справився, він достойний поваги за те, як мотивував свою команду до гри. Я думаю, що вони зіграли дуже добре», — зазначив після матчу тренер англійської збірної Рой Ходжсон.
Як на мене, Олег Блохін та його команда заслуговують поваги ще й тому, що дуже мудро поставилися до своєї поразки, акцентувавши увагу не на програші, а на перспективі. Адже бувають такі поразки, які дають перспективу. І в нас цього разу саме така. Тепер для української збірної дуже важливо закріпити цей результат, не втратити досягнутої у грі майстерності. А для цього свою команду потрібно підтримувати постійно, а не лише під час чемпіонату, коли вона раптом знадобилася. Постійно працювати саме зі своїми перспективними гравцями, а не — що набагато простіше — купувати в українські клуби футболістів з-за кордону. Можливо, це крамольна фраза, але при правильному підході така поразка може виявитися для нас більш важливою, ніж перемога на фоні всезагальної, але скороминущої ейфорії. Утім, це знову ж таки тест...
А тепер про більше, ніж футбол... На відміну від «старих» європейських країн, для українців гра національної збірної на Євро-2012, її перемоги та поразки виходили за межі суто спортивних. Чому? Абсолютно зрозуміло. Українці скучили за яскравими перемогами, що додавали б їм впевненості та оптимізму на фоні внутрішньої ситуації в країні та її іміджу в західному світі. Натомість українська збірна продемонструвала на цьому чемпіонаті, наскільки ефективна та важлива командна гра, збалансованість, уміння на деякий час залишити осторонь емоції. Це хороший урок усім нам, адже Україна потребує такої «командної гри» в усіх сферах життя — політиці, культурі, всюди. Судячи з того, що українські вболівальники на «Донбас-Арені» після завершення гри з Англією вітали українську збірну стоячи, є надія, що ми все-таки починаємо вчитися. І, звичайно, хотілося б, щоб той сплеск патріотизму, яким так сьогодні гордяться українці у Львові, Києві, Донецьку, Криму (уявіть собі в Алушті на зупинках вчора вранці люди роздавали жовто-блакитні прапорці!) не розвіювався за межами футбольних стадіонів, фан-зон та після закінчення Євро-2012. Адже країна відбувається нашими зусиллями (або не відбувається через нашу байдужість) кожного дня!
А загалом Євро-2012, попри всю зовнішню та внутрішню критику, дало можливість нам самим і гостям з європейських країн подивитися на нас по-іншому. Надзвичайно важливо, що багато людей пересвідчилося в абсолютній неправдивості тієї дискредитаційної компанії проти України, яка розгорнулася у деяких європейських ЗМІ напередодні чемпіонату й принесла нам абсолютно конкретні збитки. Зрештою, й ми, й вони побачили, що принципової різниці між нами немає. Схоже на те, як старі знайомі зустрічаються після багаторічної перерви (у нашому випадку як мінімум 300-річної) і виявляють, що вони таки знають одне одного й їм досі є про що поговорити.
Залишилося розширити межі фан-зон до меж національного кордону!
