Опозиційні партії Киргизстану святкують перемогу — перехід на парламентсько-президентську форму правління. Масові протести, організовані опозицією перед будівлею уряду, принесли свої плоди. Пізно ввечері в середу парламент прийняв у двох читаннях нову редакцію конституції, яка серйозно обмежує владу президента і дає великі повноваження законодавцям. Учора вранці цей документ підписав президент Киргизстану Курманбек Бакієв. Після церемонії підписання він заявив, що нова конституція республіки є результатом «досягнення згоди між усіма гілками влади та громадянським суспільством і стане новим етапом розвитку нашої держави».
Нову конституцію розроблено погоджувальною депутатською комісією на основі проекту, підготованого конституційною нарадою влітку 2005 року. Також у неї внесено пункти тих варіантів конституцій, які було розроблено опозицією та президентом. Новий склад парламенту Киргизії складатиметься з 90 депутатів, 45 із яких обираються за партійними списками, 45 — за одномандатними округами. Партія, яка набрала більшість голосів, висуває свою кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, який формує склад уряду й визначає його структуру.
Згідно з новою конституцією, уряд може бути відправлено у відставку у випадкові, якщо парламент висловить йому недовіру, а імпічмент главі держави може бути оголошено, якщо за це проголосує три чверті від складу депутатського корпусу. Парламент тепер також призначатиме главу Національного банку, Рахункової палати, ЦВК, Генпрокуратури, а звільняти з посади цих керівників зможе президент. Окрім того, Службу національної безпеки республіки, яка раніше підпорядковувалася президентові, буде передано до складу уряду. Нова конституція набирає чинності з моменту прийняття, однак нинішні парламент і президент допрацьовують до закінчення терміну їхніх конституційних повноважень 2010 року.
КОМЕНТАР
Сергій МИХЕЄВ, заступник директора фонду «Центр політичних технологій»:
— Події в Киргизстані викликані тим безладдям, яке було запущене півтора року тому. Коли скидали Аскара Акаєва, багато які сили об’єдналися в антиакаєвську опозицію. Інтерес у них був один — прибрати Акаєва. Наступного дня, коли Акаєва було усунуто від влади, вони почали воювати між собою. Конфлікт між ними був неминучий. Ці абсолютно різні групи тут же почали боротися за владу. До всього іншого додалася й група проакаєвської опозиції: тих людей, які були відчужені від влади. У результаті в країні не було ні спільного киргизького порядку денного, ні якоїсь консолідованої киргизької еліти. Рано чи пізно, цей конфлікт повинен був вийти на поверхню, що й сталося у вигляді конституційної реформи.
Виграли всі ті, кому не подобався Бакієв, який за результатами реформи безсумнівно програє. Цікавим є те, що Бакієв, за іронією долі, пав жертвою тих самих методів реалізації політичних ухвал, які він же запустив півтора року тому. А саме: мітингову демократію, коли людей з найменшого приводу мобілізують і виводять на вулицю та починають давити й качати права. І тоді влада опиняється перед вибором — чи то застосувати силу, чи то піти на поступки. Бакієв так само зазнав поразки, як переміг півтора року тому під час тюльпанової революції.
Після прийняття нової конституції навряд чи поліпшиться ситуація в країні. Я впевнений, що будуть постійні проблеми зі створенням парламентської більшості, постійне перебігання депутатів із однієй фракції в іншу. Весь час буде кадрова чехарда в уряді.
Я підтримую висловлювання колишнього президента Аскара Акаєва, який сказав днями, що «для Киргистану, як і інших країн СНД, які переживають перехідний період, потрібна президентсько-парламентська форма правління, поки там не з’являться сильні партії». Я особисто згодний із ним у тому, що в країнах, де досить погана економічна ситуація, де є серйозна політична нестабільність, мабуть президентсько- парламентська форма більш зручна, як мінімум, у технічному плані. Бо інакше війна між президентом і парламентом та всередині самого парламенту, особливо за умов Киргистану, може взагалі паралізувати процес прийняття ухвал. Нічого хорошого не буде, поговорять про реформу і новий формат стосунків, а в підсумку, я гадаю, буде конкуренція різних груп впливу, яка загострюється, кадрова чехарда, а також чехарда всередині самого парламенту. І в результаті все це гратиме на нестабільність.
