Сьогодні головним завданням для політиків усього світу є вирішення кризи у світовій економіці. На відміну від усіх, українська політична верхівка зайнята абсолютно іншим — політичними «разборками. Здавалося б, поновлення роботи Верховної Ради України дозволить прийняти пакет необхідних законів для вирішення не лише економічної, але й політичної криз. Натомість, ми маємо колишнє блокування трибуни парламенту, взаємні звинувачення, затягнення часу тощо. А в цей час європейські країни перед лицем спільної небезпеки об’єднують свої зусилля й навіть готові «поступитися принципами»...
На фоні світової економічної кризи знову активізувалися ідеї державного втручання в економіку. Західні політики правого спрямування, які переважно перебувають при владі в демократіях, що устоялися, і які до недавніх часів піддавали ці втручання гострій критиці, вимушені вдаватися до владних важелів.
Боротьба між прихильниками та противниками державного втручання в економіку має свою історію. Ця дискусія розпочалася наприкінці середньовіччя. Захисників активного політичного втручання в економіку називали меркантилістами, а їхніх опонентів — фізіократами. Згодом А. Сміт створює класичну економічну теорію, що пропагує вільну економіку за найменшого втручання політики. У свою чергу, його опонент Сисмонді ратував за державне втручання в економічне життя. У XIX столітті на зміну цим теоріям приходить відоме марксистське вчення про державне регулювання економіки.
Сучасна ж економічна теорія представлена двома основними напрямами, що базуються на досягненнях своїх попередників — це неокласичне й кейнсіанське вчення. Кейнсіанська політика ставить за мету регулювання загального попиту, який повинен відповідати загальній пропозиції при забезпеченні повної або високої зайнятості населення. Доктрина Дж. Кейнса знайшла найповніше втілення в США в політиці президента Ф. Д. Рузвельта. Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденції капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості й стабільності. Отже, вони стверджують, що ринок, конкуренція і гнучкість цін — найкращі механізми досягнення економічної рівноваги.
Природно, що сучасна економічна практика давно вийшла за рамки чіткого дотримання постулатів розглянутих економічних шкіл. Прогресивний розвиток економіки в нинішніх умовах передбачає використання всіляких досягнень в області економічних теорій. Багато розвинених національних економік світу на різному етапі свого розвитку більшою або меншою мірою використовували як класичну, так і кейнсіанську теорії економічного розвитку. За останні десятиріччя серед провідних економік західних країн широке поширення отримав вільний ринок із мінімальним державним регулюванням. Але схоже, що світова економічна машина перегрілася, тому керівну роль беруть на себе економічні закони Дж. Кейнса. Загалом, кейнсіанську теорію багато в чому й називають кризовою, оскільки вона розглядає економіку в стані депресії.
Україна є складовою частиною світової економіки, і незважаючи на позитивні показники економічного зростання за останні роки, наша країна все в більшій мірі виявляється втягнутою в масштабну кризу світового господарства. Як має намір реагувати «хвора» українська політика на світові виклики кризових явищ в економіці?
Адже в Україні взаємодія між політичною та економічною сферами за роки незалежності так і не отримала своїх чітких контурів. Зі зміною урядів у нашій країні змінювалася й тактика господарювання, але аж ніяк не стратегія. Багато в чому це характеризувалося перехідним періодом української економіки від плану до ринку. Тобто Україна за два минулі десятиріччя намагається замінити жорсткий державний контроль економіки вільним ринком. Але економічна ситуація, яка склалася у світі, демонструє, що знову потрібно посилювати втручання державних структур в економіку. Яким же чином усе-таки повинна поводитися українська влада в нинішніх економічних умовах і наскільки допустиме втручання держави у вітчизняну економіку?
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Втручання держави у сферу економіки в період економічної кризи можна розглядати як порушення ліберальних початків у економіці. Хоча все залежить від того, яка форма втручання. Коли у людини відбувається збій зі здоров’ям, втручання лікаря є неминучим, але це не означає, що він повинен сам припинити стежити за своїм здоров’ям. Світовий економічний ринок сьогодні працює, але бувають збої, й держава повинна втрутитися, бо більше нікому це зробити. Колись Дж. Кейнсу в суперечці сказали, що ринок у довгостроковому плані сам себе налагодить і відрегулює, на що він відповів — у довгостроковому плані ми всі будемо мертвими. Тому я не бачу якихсь особливих проблем у сучасній економіці. Загалом, існують різні філософські підходи у вивченні економіки. Наприклад, сьогодні кажуть, що ера лібералізму закінчилася. Ми цього не знаємо, для нашої країни головним є розумно втрутитися в економіку, не використовуючи незграбні методи. У світі давно вже склалися ефективні методи, якими держава може втручатися в економіку. У нашому випадку втручання повинне бути помірним, не істеричним і спиратися переважно на методи стимулювання, а не адміністративного регулювання.
Ярослав ЖАЛИЛО, президент Центру антикризових досліджень:
— Держава в будь-якому випадку повинна виступати стабілізатором і регулятором в економічній сфері. Вона має запобігати різким стрибкам і перепадам в економіці за допомогою різних заходів. Наприклад, такими заходами можуть бути державна підтримка фінансових або нефінансових організацій, підтримка інформаційно-психологічна тощо. Також держава виступає в ролі компенсатора, що було яскраво продемонстроване кейнсіанською теорією і практикою під час Великої економічної депресії в США, коли активізували державний попит через державні інвестиції. Уміння держави вірно поводитися під час економічної кризи, тобто діяти врозріз із самою логікою кризи, є дуже важливим для влади. Для цього держава повинна володіти політичною спроможністю, знаннями, вміннями, досвідом.
Планової економіки в Україні не існує, як і не існує механізмів реалізації адміністративно-планових функцій держави. На сьогодні наша держава вельми обмежена для того, щоб здійснювати свою політику суто адміністративними методами. Тому хочемо ми цього чи ні, але в умовах ринкової економіки Україна повинна використати ринкові методи господарювання економічного. І будь-які розмови про те, що потрібно надати якомусь органу надзвичайні повноваження, який би зміг здійснювати антикризову політику, є неправильними. Держава не повинна насичувати й обмежувати економіку, а навпаки — створювати умови для бізнесу, підштовхувати його до таких методів, які були б оптимальними і для бізнесу, і для держави. В нинішній економічній ситуації підвищення ролі держави має існувати, але в межах законів ринку. Наприклад, сьогодні йдеться про те, як надати підтримку комерційним банкам. Можна, умовно кажучи, просто дати їм гроші, але виникає запитання, чому держава повинна давати гроші приватним банкам? Де гарантії, що ці гроші підуть саме за цільовим призначенням. Тому розглядається варіант державних інвестицій в акції приватних банків. Таким чином, з одного боку, влада допомагає банкам, з іншого — отримує доступ до управління фінансовими установами. Також держава може надати гроші банкам, але під певний відсоток. У такому випадку комерційним установам потім доведеться віддавати надані їм гроші, але вже з відсотками.
