Радянська пропаганда колись писала, що Сполучені Штати — країна контрастів. І ось Америка найяскравішим чином підтвердила це. Бо що може бути більш контрастним, ніж у Білому домі чорношкірий президент!!! Отож, у білій кімнаті варто шукати чорного Обаму — особливо, коли він там є.
І ось тепер цей перший чорношкірий в Овальному кабінеті має звести рахунки з білими, предки яких знущалися з його одноплемінників. Що ж чекає білого Джона Маккейна, який ці вибори програв? Його замочать чи ні? А може, його звинуватять у корупції і посадять до в’язниці Гуантанамо? Чи виберуть зону більш гуманну, щоб він там не помер від тортур? А може, новий президент США виявить милосердя і не стане дуже діставати свого супротивника? Просто пошле його послом у який-небудь Гондурас? Хоча, звісно, не виключено інший варіант. Маккейн виявиться спритнішим за новообраного голову Білого дому і організує з’їзд у Сєверодонецьку... чи то пак, де там він у них може бути? Десь у Каліфорнії? Або Західній Вірджинії? І тоді цьому поганючому коту Леопольду Баракові Обамі дістанеться на повну котушку. А ще учасники того поважного зібрання запропонують утворити який-небудь ПіСУАР — на зразок Південно-Східної української республіки.
Не лякайтеся, шановні читачі! Зі мною все гаразд, і дах у мене не поїхав. Я чудово розумію, що перенесення наших реалій на американський грунт — це все одно, що палату номер шість у божевільні оголосити науковою кафедрою якогось із університетів. А таку дивну фантазію я собі дозволив після того, як стало відомо, що після поразки Джон Маккейн привітав переможця виборів і назвав його «своїм президентом». Він наголосив на величі Сполучених Штатів і дав зрозуміти, що продовжуватиме працювати на благо своєї великої країни. Він може скільки завгодно не любити Обаму, але він не став поводитися по-хамському. Для нього і його соратників по Республіканській партії втрата влади не стала чимось на зразок вселенської катастрофи. Отож, він із однопартійцями не чіпляється за неї зубами й не прагне її утримати будь-якою ціною — хай би навіть цією ціною став розкол країни. Він не стає на трибуні, не розгортає плечі і не волає істерично: «Обамо! Я тебе не боюся!» — як це робив дехто у Сєверодонецьку. Бо знає, що боятися йому нічого. Саме тому Штати і є великою державою, що, попри всі суперечки, можновладці країни не стануть вдаватися до кроків, котрі б принижували країну і працювали на її розвал.
Ви скажете, що я написав очевидні речі? Тоді чому в нас інша практика? От би почути від наших керівників не сварки, а відповіді на це на перший погляд просте запитання.
