Споживацьке ставлення людини до природи в останні десятиліття настільки зросло, що довкілля починає нам мстити. І робить це все частіше. А чому б і ні? Екологічне навантаження на природу перевищує допустимі норми у кілька разів. Суттєво посилила його аварія на Чорнобильській АЕС. Звісно, і до того воно було немалим, проте екологічні лиха, які траплялися раніше, не мали такого масштабу та таких наслідків, як сучасні. Пригадайте хоча б Львівську катастрофу в липні 2007 року. Тоді на Львівській залізниці перекинулося 15 цистерн з жовтим фосфором, внаслідок чого під загрозою отруєння опинилося 11 тисяч людей. Держава виплатила постраждалим компенсації, ліквідували наслідки лиха — і про це забули, ніби й не було. Та чомусь про відновлення екологічного балансу природи ніхто не взявся. І так завжди: від природи беремо все більше, шкодимо їй частіше, а взамін — нічого не віддаємо.
Навколишнє середовище втомилося від споживацького суспільства, і шукати аргументи довго не доводиться. Через масштабні викиди парникових газів тепер маємо аномально спекотне літо; внаслідок використання застарілих технологій на заводах та фабриках (бо на придбанні нових економлять кошти) — екологічні катастрофи. Одна з них сталася 4 жовтня в Угорщині. На підприємстві з виробництва алюмінію стався вибух. Через це зруйнувався резервуар, де зберігалися отруйні відходи, які називають червоним шламом. Після вибуху з резервуара вилилося 600—700 тисяч кубічних метрів токсичних відходів. Хто в цьому винен — технічні збої в роботі підприємства чи людська недбалість, наразі з’ясовує угорська влада.
А поки що країна бореться з наслідками екологічного лиха, на що потрібні десятки мільйонів доларів. Угорщина вже звернулася по допомогу до Євросоюзу — як за фінансовою, так і технічною, аби не допустити, щоб отруйні речовини потрапили у води Тиси та Дунаю. Бо тоді в зоні екологічного лиха можуть опинитися Сербія та Україна. Але ймовірність цього, на думку українських екологів, невисока.
— Говорити про пряму серйозну загрозу Дунаю наразі немає потреби. Невелика ймовірність і того, що токсини потраплять і в Тису, — коментує заступник директора з наукової роботи Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем Олександр Васенко. — Токсичні відходи можуть потрапити в струмки та невеличкі річки, які можуть донести забруднення до Дунаю. Але поки що для України реальних загроз немає. Небезпека буде визначатися обсягом токсичних сполук, які дійдуть до Дунаю. Вони можуть змінити кислотність води і посилити токсичний ефект сполук, що вже є в річці. Зараз необхідно, щоб наші системи транскордонного моніторингу, які є на Дунаї, максимально уважно відслідковували якість води, яка буде на траснкордоннній ділянці. Такі аварії, що відбувається на Дунаї, можуть впливати суттєво на стан Дунайського біосферного заповідника. Знову ж — це все буде залежати від того, в яких обсягах надійдуть ці токсичні сполуки. Багато що залежатиме від того, як оперативно спрацюють служби Угорщини, щоб обмежити потрапляння цього мулу до річкових вод.
Якщо токсичні відходи таки потраплять у річкові води, першими удар візьмуть на себе прикордонні українські території, зокрема, Закарпаття та Одещина. Чи доведеться евакуювати місцевих жителів, на думку екологів, усе залежатиме від того, яким буде вміст отруйних речовин у воді. У Міністерстві надзвичайних ситуацій України заспокоюють, що особливої загрози угорська катастрофа нам не несе.
— Наразі ми готові надати допомогу Угорщині, й поки вважаємо, що Україні вдасться уникнути екологічної катастрофи. Але оперативна група про всяк випадок уже сформована, — повідомив Григорій Марченко, директор Департаменту управління рятувальними силами МНС. — Загрози потрапляння шламу в річку Тиса та на територію України немає, оскільки територія екологічного лиха перебуває на великій відстані від басейну річки Тиса.
За словами Олександра Васенка, проблема не лише в тому, потраплять токсичні речовини в Дунай чи ні, а в тому, що ці сполуки дуже довго розкладаються. Тому після снігу та дощів разом з талими водами вони можуть знову потрапляти до Дунаю. Через це моніторинг транскордонних служб має бути пильним не тільки зараз, а й під час весняної повені.
— Окрім моніторингу, треба попередити водокористувачів про можливу загрозу, —продовжив Олександр Васенко. — Адже жодних заходів для зменшення концентрації токсинів у воді не існує, бо занадто великий об’єм води Дунаю. Тому інженерні рішення навряд чи будуть знайдені. Зараз я налаштований оптимістично, немає підстав говорити про реальну загрозу. По-перше, це віддалено, по-друге, розбавляюча здатність води Дунаю велика, й плюс ті заходи, які проводяться на території Угорщини, дозволяють бути оптимістом і не чекати серйозних наслідків.
Однак втрачати пильності не варто. Невідомо, в якому технічному стані перебувають підприємства України. Як пояснив «Дню» керівник групи аналітики та прогнозування Центру стратегічних ініціатив Володимир Стус, промислові підприємства готують лише внутрішні звіти про свою діяльність, технічні характеристики та збої в роботі. І про наслідки їхнього виробництва ми дізнаємося вже постфактум, коли Дніпро в Запоріжжі стає червоним від промислових викидів, а над Кривим Рогом стоять смоги. Тож звідки може прийти екологічне лихо — невідомо, та й не важливо. Важливіше — навчитися йому запобігати.
