Жах у нашому житті вже майже став рутиною. Цього разу місцем бійні став кінотеатр в Аврорі, штат Колорадо, у якому обвинувачуваний стрілок Джеймс Холмс убив і поранив десятки глядачів. У 1999 році цю картину спостерігали поряд зі школою «Колумбайн». За деякими оцінками, у США відбувається понад 20 масових розстрілів на рік. Виникає питання: чому?
Якщо США порівняти з рештою світу, то стає очевидною одна з причин: тоді як в Америці, можливо, не набагато більше божевільних людей, одержимих думкою про вбивство, ніж в інших країнах, божевільним людям, одержимим думкою про вбивство, легше отримати зброю в Америці, ніж в інших країнах.
За даними опитування 2007 року, Сполучені Штати далеко попереду решти світу, що стосується володіння зброєю, оскільки у них на кожних 100 громадян припадає 90 одиниць вогнепальної зброї. При проживанні в Америці 5% світового населення на цивільне населення припадає від однієї третини до половини усієї такої зброї у світі — близько 270 млн. одиниць. І багато досліджень показують, що США набагато випереджають інші розвинені країни щодо смертності від збройного насильства — 30 тис. смертей на рік, більшість із яких складають самогубства, але понад 12 тис. із них складають вбивства — тоді як поранення від зброї отримують 200 тис. американців на рік.
З урахуванням цих цифр втрат можна подумати, що закони, контролюючі володіння зброєю, повинні мати набагато більший національний пріоритет в Америці, ніж роздута боротьба з тероризмом. Врешті-решт, з часу терористичних атак 11 вересня 2001 року, які забрали життя 3 тис. осіб, від насильства із застосуванням зброї загинули майже 140 тис., а поранення отримали понад 2 млн. осіб.
Але, якщо поглянути уважніше на те, чому США так приохотилися до цього унікального виду насильства, очевидне стає не настільки очевидним. Чому так важко провести закони, контролюючі володіння зброєю?
Одна з головних причин полягає у наявності збройового лобі, яке є одним із найактивніше фінансованих в Америці. Небагато законодавців — демократи і республіканці — готові кинути виклик Національній стрілецькій асоціації. І багато американців вважають, що Друга поправка до Конституції США («Добре організована міліція необхідна для безпеки вільної держави, право народу зберігати і носити зброю не повинне порушуватися») дозволяє окремим особам мати практично необмежений доступ до зброї.
Багато хто стверджує, що ризик смерті і поранень від вогнепальної зброї — це ціна, яку американці повинні платити за право носити зброю, яку вони розглядають як потужний засіб захисту проти тиранії. І, враховуючи, скільки висхідних тиранів систематично роззброювали населення, яким вони прагнуть правити, важко повністю відхилити цей аргумент.
Але, звичайно, можна знайти баланс між правами, що гарантуються Другою поправкою, і раціональним обмеженням психічно неврівноважених людей нагромаджувати арсенали. Наприклад, Колорадо і багато інших штатів зробили спроби ввести більш сувору перевірку, спрямовану на запобігання того, аби люди з кримінальним минулим або очевидними проблемами з психічним здоров’ям могли озброюватися. Але небагато таких обмежень були законодавчо закріплені — або не зустріли опору збройового лобі, коли такі закони були ухвалені.
Нарешті, опозиція до розумних законів, що обмежують володіння зброєю в Америці, є частиною культури, що знайшло віддзеркалення в багатьох випусках новин, які вийшли після масових розстрілів, — у цих випусках не знайшли сміливості визнати, що Америка може помилятися, зменшуючи разючий контраст між американськими збройовими законами і подібними законами в інших країнах. Так, наприклад, журналісти підкреслюють досить патетичну високу ноту похмурої дійсності: принаймні випадки масової бійні і вбивств не збільшилися і число постраждалих стабільне.
Таке освітлення також має тенденцію до індивідуалізації і психологізації соціальної патології — ще однієї глибинної риси американців, що підкріплюється прикордонним духом самотнього ковбоя, який займає чільне місце у міфології США (і збройовій міфології). Як наслідок, засоби масової інформації схильні робити акцент на необхідності поліпшення виховання і психічного лікування. Але слабке освітлення події в засобах масової інформації США після бійні з використанням зброї також визначає оцінку системи охорони здоров’я Америки, яка є недоступною для багатьох, особливо для тих, у кого є психічні проблеми.
Саме тому в багатьох містах США на вулиці часто можна побачити людей з серйозними психічними захворюваннями, які говорять самі з собою і діють імпульсивно, інколи насильницьки. Це зустрічається набагато рідше у країнах з функціонуючими системами в галузі психічного здоров’я.
Багато психічних захворювань, такі як шизофренія і біполярний розлад, можуть викликати слухові галюцинації, які «говорять» пацієнтові вчинити акти насильства. Ліки дозволяють приборкати такі психотичні симптоми. Але для правильного діагнозу і лікування потрібні гроші, а фінансування скорочується.
Згідно з опублікованим у лютому докладом, штати США були вимушені скоротити послуги з лікування психічних захворювань майже на 10% упродовж трьох років, погрожуючи «наповнити приміщення швидкої допомоги і підвищити витрати на охорону здоров’я для всіх пацієнтів». Але якщо пацієнти не можуть отримати недорогу амбулаторну психіатричну допомогу при хронічних захворюваннях, таких як шизофренія і біполярний розлад, які вимагають постійного втручання для регулювання ліків, що приймаються, то буде більше смертоносного насильства, особливо якщо зброя така легкодоступна.
Витрати на стаціонарне лікування також були урізані. Останніми десятиліттями психіатричні установи і так звані «будинки на півдорозі» (для реабілітації ув’язнених і наркоманів) масово закривалися, частенько в ім’я реформування медичної допомоги. Але ніщо не замінило ці об’єкти, внаслідок чого багато пацієнтів залишилися без домівки, а їхні важкі психотичні симптоми без лікування.
Попри добре документовані недоліки психічної охорони здоров’я в Америці небагато американських політиків готові зайнятися розв’язанням цього питання. І доки вони не зроблять цього, легка доступність зброї лише гарантує те, що масові вбивства, на кшталт того, що сталося в Аврорі, залишатимуться гірким американським рефреном.
Наомі ВОЛЬФ — політичний активіст і соціальний критик. Її остання видана книжка має назву «Дайте мені свободу: посібник для американських революціонерів».
