(Коментар до статті Сергія Стуканова «День Василя» («День», №2, 14 січня 2009 р.)
Надання імені Василя Стуса Донецькому національному університету не має бути самоціллю. Куди важливіше донести до пересічних громадян ідеї та самобутність поезії випускника цього вишу. Скажімо, Дрогобицький державний педагогічний університет носить ім’я Івана Франка (Каменяр народився на Дрогобиччині — в селі Нагуєвичі). Однак дух Франка, його непересічні ідеї, на жаль, не панують бодай на теренах Західної України. Радше — навпаки. До кожних роковин народження і смерті Івана Франка проводяться відповідні заходи, можновладці зі шкіри лізуть, вшановуючи своєю присутністю ці імпрези. Але запитай їх про світоглядні засади Франка: мовчать, як риба у воді. Не хотілося б, щоб і Василь Стус перетворився на такий самий «мовчазний постамент для покладання квітів», як Іван Франко та й, зрештою, Тарас Шевченко. А присвоєння імені тому чи іншому університету — це, наскільки мені відомо, є прерогативою Міністерства освіти та науки України. Мабуть, надати Донецькому національному університету ім’я Василя Стуса, треба було, як мовиться, ще вчора.
