650 років тому, у вересні 1362 року, на південних теренах степової України, ймовірно, в межах сучасної Кіровоградщини, сталася подія, яка визначила «перспективний вектор» розвитку нашої Вітчизни на століття наперед. Битва на Синіх Водах (значна частина істориків ототожнює цей географічний пункт із річкою Синюхою, хоча повної єдності поглядів із цього питання ще немає), внаслідок якої татарське ханське військо на чолі з Кутлубаєм було вщент розгромлене об’єднаними литовсько-білоруськими загонами Великого Князя Ольгерда Гедиминовича, справді кардинально змінила українську історію.
У чому полягали ці зміни? Внаслідок перемоги Ольгерда на Синіх Водах наша країна повернулася до тодішнього середньовічного «європейського простору» — українські землі у своїй переважній більшості увійшли до складу Великого Князівства Литовського, держави, де діяли й шанувалися писані закони (звісно, феодальні), де українська еліта певною мірою теж була допущена до влади, і тому несправедливо було би стверджувати, що відбулася така собі «колонізація» України цим Великим Князівством. Навпаки, згадаймо, що битві на Синіх Водах передували 120 із лишком років монголо-татарського панування на багатьох українських територіях (панування далеко не завжди абсолютного, проте справа не в тому: адже то був далеко не європейський світ...). Натомість правова європейська система у Великому Князівстві Литовському існувала, влада Великого Князя, на відміну від влади ханів, знала певні обмеження, тому інкорпорація України у певну українсько-литовсько-білоруську державну спільноту (а саме так можна визначити природу Великого Князівства) була подією величезної прогресивної ваги. Навіть попри майбутнє «поглинання» впродовж XV—XVI століть самого Великого Князівства (і, зрозуміло, українських земель) Річчю Посполитою з відповідним посиленням національного, соціального та релігійного приниження українців. Тим не менше — факт залишається фактом.
Оскільки заведено вважати, що битва на Синіх Водах сталася на Кіровоградщині (хоча деякі історики ототожнюють місце битви з землями Вінниччини), то саме в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка вчора завершилася Міжнародна наукова конференція на тему «Синьоводська битва 1362 року в контексті середньовічної історії Східної Європи». Губернатор краю Сергій Ларін, звертаючись до учасників зібрання, наголосив: «У нашій області протягом останніх років чимало зроблено саме в аспекті вивчення історії рідного краю, популяризації, особливо серед молоді, історичних імен, постатей, подій, які прославили цю землю далеко у світах. Викладачі-історики, науковці педуніверситету відгукнулися на нашу ідею — створити посібник для старшокласників «Історія рідного краю», який має побачити світ уже в новому навчальному році. Сподіваюся, що події сивої давнини, зокрема, Синьоводська битва, яка є головною темою конференції, знайдуть своє місце на сторінках цього посібника».
«День» звернувся до експертів із проханням оцінити роль і значення битви на Синіх Водах в історії України та Європи.
«НА 110 РОКІВ РАНІШЕ, НІЖ НАШІ ПІВНІЧНО-СХІДНІ СУСІДИ, МИ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО ТІСНИХ КОНТАКТІВ ІЗ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ЦИВІЛІЗАЦІЄЮ»
Олександр МОЦЯ, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ:
— Битва, яка відбулася 650 років тому, мала фундаментальне значення для долі слов’янства півдня Східної Європи, тобто для населення сучасної України. Після цієї битви Правобережна Україна, а пізніше і Лівобережна, переходить з-під протекції Золотої орди під протекцію Великого Князівства Литовського, в якому 90% населення були слов’янами. Утворився новий симбіоз між народами, ми вийшли з так званого Pax Nomadica — кочівницького світу, і на 110 років раніше, ніж наші північно-східні сусіди (тобто тодішня Московія, а пізніше Росія), переходимо до тісних контактів із європейською цивілізацією. У цьому — основне значення Синьоводської битви, і буквально до часів Петра І і Катерини II ми розвивалися в західному напрямку, потім нас знову почали переламувати під нову історичну модель. Але в будь-якому випадку те, що відбулося 650 років тому, вплинуло на те, що і культура, й економіка, й навіть ментальність слов’ян півдня Східної Європи (бо це ще були не українці, але це наші безпосередні предки) знову повернулися до Європи. Це була визначальна подія для нашої території.
Хочу підкреслити, що ця битва відбулася на літописній річці Сині Води, яка зараз називається Синюха, що тече на Кіровоградщині. Є різні локалізації місця цієї битви. Я зараз перебуваю у Торговиці, де фахівці кіровоградського педунівеситету вже протягом 20 років ведуть дослідження пам’ятки якраз ХІV століття, і, мабуть, у районі цього Торговецького комплексу (ми не знаємо, як він точно тоді називався) й відбулася ця битва.
«СИНЬОВОДСЬКА БИТВА МАЛА ВЕЛИЧЕЗНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СХІДНОЇ ЄВРОПИ»
Світлана ПРОСКУРОВА, доцент кафедри історії України КДПУ ім. В. Винниченка, кандидат історичних наук:
— У Торговиці Новоархангельського району Кіровоградської області розкопки тривають з початку 1990-х років на базі факультету історії та права кіровоградського педуніверситету. Почала їх Нінель Бокій, зараз продовжують Ірина Козир, Олександр Чорний. Завдяки активному зніманню культурного шару постало місто золотоординського часу — друга в Україні така розроблена пам’ятка. Там знайдено тандири, печі, рештки ковальського, гончарного виробництва — тобто типове містечко, яке, очевидно, існувало до кінця 50-х років ХІV століття, аж до того часу, як прийшов Ольгерд із русько-литовськими полчищами і його зруйнував. Є писемні три джерела про битву на Синіх Водах. Ймовірніше, вона відбулася саме тут, хоча немає знахідок, які б її точно локалізували, але їх не може бути взагалі. Адже ні Куликове поле не можна точно визначити, ні будь-які інші поля давніх битв, тому що всі металеві речі звідти люди розбирали (метал був дуже дефіцитним). Наші історики (кіровоградського університету, інституту археології) доводять, що ця битва відбулася саме на території Кіровоградської області. Вона мала величезне значення для Східної Європи. Ця битва ослабила впливи Золотої Орди на хід політичної історії на цій території (на понад 100 років раніше, ніж у Московії). Натомість почало впливати Велике Князівство Литовське, яке «старовини не рухало, новизни не заводило». Але насадило тут феодалізм. У цьому був прогрес — Україна почала розвиватись у контексті європейської історії.
«БИТВА НА СИНІХ ВОДАХ МАЛА САМЕ ГЕОПОЛІТИЧНУ РОЛЬ»
Олександр МУЗИЧКО, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету ім. І. Мечникова:
— Цю подію переважно розглядають в аспекті протистояння Європи з Азією. Для мене значення Синьоводської битви полягає в тому, що вона зміцнила Велике Князівство Литовське і включила Україну в орбіту більше європейського розвитку, тим самим відтермінувала входження переважної частини України в орбіту Московського князівства. А оскільки Україна продовжила своє існування як частина європейської цивілізації — центральноєвропейська — то це мало значення для всієї Європи. Це треба розглядати і в контексті історичних передумов балто-чорноморського співробітництва. Ці процеси мали важливе значення, хоча й не були завершені утворенням тривалої великої держави Великого Князівства Литовського, тому що, на жаль, вона зазнавала постійних криз і потім «розчинилася» в європейській геополітиці. І на жаль, більша частина України зрештою потрапила в орбіту Московського князівства, наслідки чого ми відчуваємо і зараз. Але битва на Синіх Водах відіграла саме геополітичну роль. Значення ж її для Причорномор’я, південного регіону України полягало в тому, що кордони Великого Князівства Литовського після цієї битви поширилися до Чорного моря, і відомо, що 1415 року князь Вітовт відправляв звідси збіжжя до Константинополя. Це фактично перша згадка про Хаджибей, і, як припускало багато одеських істориків, власне з цієї дати треба вести відлік існування Одеси, а не з часів Катерини ІІ. Тож битва на Синіх Водах безпосередньо причетна і до цієї історичної та ідеологічної проблематики. Мені здається, що відзначення цієї дати підтверджує тезу Євгена Чикаленка про те, що наша історія славна, а не та, яку не можна читати без брому, як писав Володимир Винниченко. Крім того, вона підводить нас до спільного братерського святкування з реально дружнім народом Литви, а не лише Росії, як це у нас заведено.
