13 березня
Отримала від подруги, кандидата наук, викладача на чверть ставки одного із закладів вищої освіти, СМCку. «Вінницькі студенти на честь «свята» хотіли подарувати мені парфуми. Я сказала, що від кого від кого, але від студентів не візьму і що їхні мами підмивають італійських бабусь не заради подарунків викладачам, а щоб прогодувати своїх дітей... Всі діти заплескали, бо такого не чули, а деякі розплакалися...».
Викладацька діяльність із зарплатнею, на яку навіть не випишеш дві газети на рік, — це волонтерський внесок в українську науку. Бо живе подруга за рахунок роботи в приватній організації.
Здавалося б, банальний вчинок, який кожен має робити щоденно, щоб своїми саме такими вчинками «писати» іншу історію країни, творити іншу країну. Такі вчинки — це щоденний прояв гідності. Поваги до себе й інших.
