Мій колега і добрий знайомий, фотокореспондент обласної газети «Волинь», як кажуть, на власній шкурі переконався, що свободу преси в нашій країні визначає не Конституція і не відповідний закон, а який-небудь держиморда з державної установи.
Рано-вранці він вийшов з дому, як завжди, з фотоапаратом. Прямував на роботу, тож дорогою, не гаячи часу, зафотографував красиві зимові пейзажі для заставок у номер. В одному місці його увагу привернула шеренга автомобілів у кучугурах снігу. Клацнув кілька разів фотоапаратом і пішов далі. А через кільканадцять секунд його наздогнав чоловік у формі і владно наказав:
— Пройдіть за мною!
Фотокореспондент пояснював, що поспішає у редакцію, що фотографує для відомої газети, що, врешті-решт, має із собою паспорт, отже, його особу нема потреби встановлювати — нічого не допомогло. Змушений був повернутися до будинку, біля якого фотографував автомобілі. То виявилася... Податкова адміністрація, а конвоїр — черговий спецпідрозділу з неї.
У податковій газетяра допитали по всій формі: чого тут вештається, навіщо фотографує. І роз’яснили: вести зйомки біля Податкової адміністрації без відповідного дозволу заборонено. А насамкінець чиновник, який вів допит, ще й пригрозив: якщо знімки, чого доброго, будуть використані на шкоду їхній установі, то фотокореспондента притягнуть до відповідальності.
Відтоді мій колега і добрий знайомий з обласної газети «Волинь» щиро сумнівається в тому, що є в нас Конституція і закон про пресу, і що він узагалі живе в нормальній державі.
№237 10.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
