Був момент у юності, коли зі мною траплялися різні містичні пригоди. Мабуть, оберігаючи мене від безглуздих спокус, Бог протягом двох спекотних кримських тижнів показував мені, що для розширення свідомості зовсім не потрібні штучні стимулятори. Усі доступні тобі уявлення укладено в реальності, вчив мене Господь, і, щоб остаточно довести це, одного разу вночі залишив мене в мигдалевому гаю віч-на-віч зі Смертю. Я трохи побоююся, довіряючи паперові цю історію, бо підозрюю, що, профануючи таємне, ризикуєш уже назавтра сьорбати пустоту. І все ж... Цей спогад переслідує мене вже двадцять років. ...Тиша ночі. Повний сліпучий місяць. Непорушні дерева. І русокоса дівчина в довгій сорочці незворушно, як Сивілла, розповідає тобі всю історію, яка тобі випаде, — твої майбутні інтереси і перемоги, комплекси і помилки, втрати і поцілунки, квартири і посади, химери і борги. Я, безумовно, вірив у її бурмотіння, хоча й досі не знаю, чи була це галюцинація, моя втілена мрія чи містичне прозріння. Однак, хоч би як там було, а той діалог багато що визначив у моєму житті, застеріг від прикрих помилок і спокус, загострив душевний зір, допоміг вчасно розпізнати друзів, навчив не рипатися даремно і марно не прагнути слави. Коли ми прощалися, русява красуня попередила мене, що повернеться іншою і повторить урок, якщо я дозволю собі забути його. З недавнього часу мені видається, що вона справді повернулася. Вона прийшла в образі лукавої прудкої дівчини, яка методично витягує з мене найогиднішу правду про нездійснене. «Ну й дурниці, — втішає мене подружка, — що ти не приручив ніч. Ранок зустріне нас на різних матрацах»; «Не поспішай, — каже мені Смерть, — вип’ємо пива». Або: «Погуляймо ще». Іноді вона скаржиться, що в світі і місті холодно й незатишно. А вчора ми сиділи в кондитерській, і, наминаючи тістечка, вона раптом задерикувато спитала: «Ти знаєш, у чому сенс життя? Ось ти навіщо живеш?» І дивлячись на її лицемірну мордочку, я несподівано чесно відповів: «Звичка».
Вівторок, 17 грудня
