ЩОДЕННИК

10 вересня

То сам по собі почне набиратися номер телефона.

То серед ночі дружина кинеться в ліжку, зойкне спросоння.

То ні з того, ні з сього на стіні бабахне іржава рушниця.

То занявчить і вдариться об дверцята холодильника кіт.

То просто в повітрі наллється й перехилиться келих портвейну.

То перед дзеркалом сама по собі зав’яжеться моя парадна краватка.

То в шухляді столу задеренчить на увесь світ зламаний будильник.

То в лампаді перед іконою самовільно спалахне гніт.

Я до слухавки — спить як убита.

Я до жінки — довгий зумер.

Я до рушниці — воркоче і лащиться.

Я до кота — усі набої цілі.

Я до пляшки — вузол розв’язаний.

Я до краватки — шийка закоркована.

Я до годинника — ладан давно висох.

Я до ікони — вічна п’ята ранку.