16 серпня
У затишному дворику, через який я щодня проходжу по дорозі на роботу, на другому поверсі п’ятиповерхівки вчора з’явилося диво: на балкон хтось вивісив велике пурпурове серце — метр на метр, зв’язане з повітряних кульок. Вочевидь, молодята після весілля вирішили таким чином «помітити» своє гніздечко — оселю романтичного кохання. Щоранку я, з яким би настроєм не прокинувся — кепським чи добрим, — проходячи повз балкон, усміхався і просвітлювався душею. Те саме коїлося і з двірником, з яким ми щоранку пересікалися у дворику. Часто я заставав його в філософській позі: він стояв, опершись на мітлу, і мрійливо слухав музику, яка долинала о цій ранній порі з «закоханого балкона».
Десь на восьмий чи на дев’ятий день серце щезло. Балкон спорожнів. Я розгублено зупинився. Може, переплутав? Ні. Ось він — другий поверх. Ось він — перший балкон ліворуч від парадного. Все правильно: обшитий блакитною вагонкою. А серця немає. Зате на натягнутих мотузках — цілий парад (десятків зо два, не менш) випраних шкарпеток, прищеплених червоними прищіпками.
…Все одно цікаво, куди молодята поділи серце? На балконі немає. Для квартири — завелике. Невже, бавлячись, «постріляли» булавкою?
