2 серпня
Знову Новобогданівка. Знову сумнозвісна база №275 артилерійських боєприпасів. Але тепер уже з відтінком відчаю коментується все те, що там відбувається. Адже нічого не змінилося тут за цілий рік. Утилізація не ракет, а совісті продовжується. Просто тепер одне міністерство (МНС) футболить ці арсенали іншому (МО). І ніхто нічого більше не робить. Проти кого, ще в часи СРСР, створювався весь цей бойовий арсенал? Адже неважко пригадати... А скільки фізичних й інтелектуальних людино-годин, зусиль неймовірних було на нього затрачено? Й усе, це лише видима частина айсберга того тотального потенціалу ненависті, злоби та недовіри, якого не вижито й досі. Його було створено для того, щоб вибухати. І він вибухає тепер у Новобогданівці, Хмельницькому, Артемівську тощо. Тільки знищує він тепер не якихось там далеких і самовпевнених імперіалістів, а своїх рідних і близьких нам людей, українців. І він буде вбивати й калічити нас доти, допоки всі ми не відповімо на одне просте запитання: хіба можна вірно та надійно позбутися зброї проти когось, якщо навіть не намагаєшся позбутися підозрілості, неприязні та недовіри до нього?
