9 липня
Ще в пам’яті солодкий присмак полуниці і червоно вимурзані кошики бабусь, які, спродавшись, вертають на свої городи. Та вже запахла липа і на порозі новий сезон. В непорушній почерговості вони плетуть павутину літа аж до «бабиної» пори. Ще вчора у місті стояв п’янкий аромат акацій, аж гульк, і вітерець доніс духмяний подих нового дня. Навіть небесно-легкі клубки тополиного пуху відлетіли ген-ген у далечінь. Так і смак полуниці — ще літня мить, омивана дощами, і все в минулому. Та не біда, бо кожний наступний сезон відкриє лише нове обличчя літа. Воно манитиме суничним розпалом та першою малиною, а ранкову росу з старого міста в центр життя невтомні квітникарі вже винесуть не на головатих ромашках, а на кривавому оксамиті гордовитих гладіолусів.
Прислухайтесь, про що щебече пташка, нашіптує невтомна хвиля моря чи у своїй простоті кумкає жаба. І на душі стане легко, а щастя наповнятиме єство не залежно де воно маніжиться: чи то на золотих пісках Криму чи на свіжоскошеному сіні рідного села. Туди поманить все- одно, бо не встигнеш й озирнутись, як в ранковій імлі потягне першим холодком і грибами, а пожовтілий лист обплете павутинка. Це звістить про те, що копають картоплю, а поки що ласуймо молодою, бо кожний час наповнений власною красою й чаруючим сплетінням ароматів, що аж бринить. Лише його впіймай, як подих липи.
