26 травня
Волинь, Волинь, синьоокий край... Ось ніколи там не був, а люблю його всім серцем своїм і всією душею. Як же тоді його любити повинні ті, хто там народився і виріс! Адже у волинських лісах дуже багато спільного з лісами Курземе, де дорослішала і моя душа. Всі ми там знову «лісові брати». І на вічні часи! Як же треба ще і вірити в Бога, любити Свободу і свою землю, щоб так довго (аж до середини ХХ століття) чинити опір (гордо і гідно!) цьому безбожному, наскрізь брехливому і варварському радянському режиму, який багато хто і досі називає «соціальним» і «справедливим».
Чому себе ввіряєш, то тебе так і береже. Ввіряєш тимчасовому — і час раптом стирає назавжди навіть саму згадку про тебе. Ввіряєш же вічному — і обов’язково станеться і здійсниться все тобою намічене і задумане!
