7 квітня
Сьогодні вранці зустріла сусідку. Іде така щаслива, посміхається.
— Іди, подивися, яке в мене чудо! — З кімнати назустріч нам вискочило... цуценятко. Що гарненьке, — очки, як великі блискучі гудзики, хвостиком привітно помахує, — слів нема. Але... Перед цим у неї були маленький котик і кішка. Возилася вона з ними, як з малими дітьми. А ночами вони іноді такі концерти влаштовували, що ні сусідка, ні ми за стіною не могли спати.
А зараз ось цей цуцик, яким вона не намилується, весь час про нього говорить, переживає, то чим би смачненьким погодувати, то як покраще йому спальне місце обладнати.
А тим часом зовсім недалеко, а точніше, через дитячий майданчик, навпроти, живе в її старої матері її син. Хлопчик уже ходить у восьмий клас. Мама, звичайно, відвідує його, ходить на батьківські збори — але ж щодня вона тут, живе поруч із нами в гарно облаштованій двокімнатній квартирі! Щодня. І часто по вихідних і ночами встає не до сина, і лагідних ласкавих слів говорить йому зовсім мало – все йде на тваринок.
Якось я зустріла бабусю з внучком. Вони йшли, про щось розмовляючи. Симпатичний, з розумними очима хлопчик... Мама ж все своє життя, всю душу віддає котикам, собачкам...
