30 березня
Сьогодні зустріла одного колишнього співробітника — доброго рожевощокого чоловіка з типово провінційною ситою зовнішністю. Не можу нічого сказати про нього поганого, крім одного — більшого ледаря у своєму житті я, мабуть, не зустрічала. На роботі він годинами міг дивитися у вікно. Казав, що для досягнення матеріального добробуту треба бути лише спритним, знати, де гроші лежать, і вміти їх ухопити.. З двох установ, де він працював останнім часом, його «попросили» — «олімпійський» спокій і лінощі цього цілком приємного у спілкуванні чоловіка були просто вражаючими. Дивлячись днями у вікно, він мріяв про посаду голови адміністрації того району, звідки їздив у місто на роботу. У співробітників це викликало тільки посмішку. І ось сьогодні він сказав мені, що вже готується обійняти вимріяну посаду. Я не здивуюся, якщо його призначать, спостерігаючи, як керівні портфелі починають розподілятися не за професійним конкурсом, а за партійною приналежністю. Щось тут дуже нагадує призабутий комуністичний підхід, і від цього псується настрій.
