22 березня
Було темно й холодно. Я відчувала цей холод — тремтіла душа, виливалися емоції, сльози та слова. Що могло це зупинити? Як можна змінитися й що здатне зиму перетворити на літо, сльози — на росу, а попіл — на спалах? Я прислухалася до весни, відчуваючи її кроки, я бігла до сонця, я все розуміла, але холод тримав мене у своїх крижаних обіймах. Жива квітка дихала справжнім теплом. Вона зігріла мої тремтячі руки, повернула тілу серце, навчила розмовляти мовою рожевих троянд. Ще мить — і квіти почали танцювати, показуючи ніжність пелюсток, дивуючись яскравому світлу, недоторканості душі й рухів тіла. Весна наближалася, а квіти кружляли у танку... Ніжність троянд відкрила мою душу. Чи не занадто крихка її пелюстка, чи не зламає її холодний вітер, чи не потоне вона в безнадії, чи не відітне її гостре лезо ножа?.. Я знаю, що ні. Ця квітка росте не на міських клумбах чи в парках. Вона — там, де серце, бо має однин з ним колір. І одну кров.
