ЩОДЕННИК

12 січня

Наболіло на душі, порубцювалося, зверху причерствіло — але лише трошки хтось зачепить недобрим словом — а там живе. І тужить і ниє. І молить нищечком: не обпікай мене більше спогадами, не суши слізьми, бо ниють мені пролежні безвиході, рветься терпець і поламана вже на шматки довіра до інших. А тут блимнула десь іскорка надії, і забулось враз усе, і полетіла, наче метелик на те світло моя душа, хоч не така легка як колись, а літає. Летить і не задумується, а може спопелить її ця іскорка, обвуглить. Затопчуть попіл та й по всьому.

Якби про таке думала — не змогла б літати.