14 жовтня
Моя колишня однокурсниця, втомившись від боргів, кинула посаду завідуючої сільським дитсадком та й гайнула в Москву на заробітки. Як водиться, з дипломом педагога влаштувалася реалізатором на ринку. Півроку звитяжної праці не минулися даремно: наша землячка змогла накопичити чималеньку суму, відмовляючи собі багато в чому... Аж тут її старша дочка надумала вийти заміж.
Її матір, взявши свої заощадження, миттю примчалась на батьківщину. Для себе вона твердо вирішила влаштувати найгучніше весілля в історії села. Рідних і знайомих нагукала понад сотню чоловік, столи ломилися від червоної ікри, баликів та інших делікатесів. Гості охали й ахали, завбачивши на нареченій дорогущу розкiшну сукню...
Але запланована на три дні урочиста подія несподівано обірвалася вже на другий день. Новоспечена теща, підрахувавши витрати, була на грані істерики. Майже все, що вона дбайливо збирала впродовж багатьох місяців, вилетіло в трубу. Вийшовши до гостей, господиня двору без усяких сентиментів заявила: «Оце, дорогі гості, їли-пили, молоду бачили, а тепер — «на коня» та до побачення! Більше такого весілля в цьому селі не буде!»
А отямившись від шоку, вона знову подалася в червонозоряну. Адже в неї підростають ще двійко молодшеньких... Треба ж і їх якось вивести в люди.
