30 вересня
Вона велика і зелена. І ще — підступна. Бо як починає когось душити, то враз роздувається і невдовзі за нею вже не видно самої людини. А улюблений мною пан Андрій вважає, що це наша національна тотемна тварина. Простіше кажучи — жаба.
Скільки пам’ятаю, наша сусідка завжди скаржиться на життя. Водночас з якоюсь дивною і ледь прихованою радістю помічає, що велосипед мого давно і безнадійно безробітного батька — обідраний і ледь не розсиплеться. Дізнавшись, що їхня дочка, себто я, отримала пристойну і високооплачувану роботу, сусідка наче аж образилась. Нині ж, проходячи повз нас, коли копаємо картоплю, нічого з приводу урожаю не говорить, бо картопля таки справді добре вродила. Зате не втримується на рахунок помідорів: «Ой, якісь вони у вас цього року погані...».
Моя подруга, котрій баба- шептуха сказала, що всі її болячки від людської заздрості, змушена стикатися з національною тотемною твариною куди частіше за мене. Просто вона справді талановита, а ще тягне цілий «віз» усякої роботи, при цьому виконуючи її блискуче. Любителі рахувати чужі гроші чомусь вважають, що долари до неї рікою пливуть. Навіть за правдиво доброзичливими посмішками і фразами часто помічаю: ні-ні, та й прорветься у розмові з нею з чийогось боку прихована шпилька. Ну не звикли у нас прощати чужий успіх і талант.
