21 вересня
«Ало! Я тут, на березі моря розкошую. Разом з нею». «І яка вона?» «Чудова! Всі поглядають...» «Як називається?» Називає модель автомашини, потужність мотора, скільки пального на 100 кілометрів споживає, врешті, ціну.
Відразу впізнав його голос. Вчилися на одному курсi. У їхній четвірці звали його Том. Завжди веселий, дотепний. Слухав старий джаз і класичний рок. Після закінчення «універу» несподівано влаштувався в рекламний бізнес.
Випадково зустрілися на одній арт-презентації. На фуршеті стояли поруч. Том поспішав, мав кілька запитань: чи одружений, з ким із «наших» підтримує контакти тощо. І раптом:
— Якого біса ти застряв на тому телеканалі? Якісь просіяні новини, «правильні» коментарі, третьосортні бойовики та пропаганда для тупих. Пішов би в якусь порядну газету, ще є такі. Чи в інтернет. Ти ж любив задиристо писати й не брехати, пам’ятаєш? Уже відходячи, дружньо ляснув по плечу на прощання: «Пробач».
Неподалік старший пан в окулярах жував апельсин і непомітно зиркав на них. Здається, все вгадав про них, колишніх друзів. «Так розходяться наші дороги, часто — назавжди. Дороги, які самі обираємо».
