26 серпня
Навколо нас є багато речей, на які майже не звертаєш уваги. Сприймаєш їх як належне. Аж поки тебе не підштовхнуть задуматися: а дійсно, чому та річ існує саме в такому вигляді чи стані?
...США. Колишня індіанська резервація, а нині досить-таки розкрученний історико-етнографічний центр при трансконтинентальному шосе, яким біжать і біжать невгамовні табуни авто.
Ледь припаркувалися, як гурт індіанців радо привітав блідолицих і щиро запросив до вігвамів та крамничок.
— Це в нього справжній колір очей? — запитав мене один з індіанців, вказуючи на нашого юного водія — володаря блакитних очей. — А у вас теж? — поцікавилася моїми сіро-голубими очима юна індіанка. На нашу ствердну відповідь колоритний красень з темними очима й волоссям кольору крила ворона сказав:
— У нас таких очей не буває.
Як на мене, він констатував це з певною долею суму. Не повірила в природне походження кольору наших очей і колежанка з Гани, списала все на лінзи.
— Дивіться, — ми зняли окуляри. А чому? Може тому, що так розпорядилася генетика, а може, щось нам невідоме так впливає...
Та в серпні, коли синювато- блакитними кольорами зацвіли айстри, кручені паничі та особливо стрункий цикорій, як разом з високим-високим ясно- блакитним небом, (а це — точна ознака близької осені), рясно-рясно розлили навкруги ніжну блакить, я, здається, зрозумів: той колір очей багатьох моїх краян від неба, матінки-землі та квітів, які випромінюють небаченої краси голубінь.
