Божий дар художника слова зробив його відомим Україні. Завдяки відважному відстоюванню людських прав і свобод про нього дізналося волелюбне людство. Він особливо масштабний як мислитель — невтомний поборник ідеї національного і загальнолюдського прогресу. Його онтологія сягає субстанційних засад вселенського та земного буття. Відкрита ним Сила Моносу є космологічною сталою, що закладена у підвалини самої світобудови.
...Розпрощавшись із марксизмом, він відродив учення Ф. Кене про докорінну відмінність між продуктивним та безплідним класами суспільств. Завдяки йому людство набуває здатності запобігати загрозам життю на Землі, захованим у діалектиці взаємодії фізіократизму з технократизмом. Бо якщо самоізоляція прирікає фізіократизм на забуття, то нехтування фізіократизму технократизмом прирікає землян на загибель.
Він розвинув парадигму доктора С. Подолинського — того, хто першим імплементував живе й неживе у світову економічну науку. Він продовжив учення академіка В. Вернадського, котрий вказав на керованість живого і неживого розумним. Йому відкрилися таємниці законів природи та констант світобудови, оволодіння якими робить утвердження земного безсмертя метою мислення, урядування та господарювання.
Проте його ідеї замовчуються. Ні Україна, ні світ досі їх майже не осягають...
Він має бути почутим українським суспільством, збуреним нині тим, ЯК влада розподіляє життєво необхідні блага. Бо Майдан поставатиме до часу, поки громада не отримає відповідей, ЩО розподіляти, КУДИ безслідно зникає створене і особливо — ЗВІДКИ з’являється кожне з абсолютних та відносних благ. Суспільство обов’язково має почути його: фундаментальними відповідями на ці питання володів саме він.
Його мусить почути владна бюрократія, котра, нехтуючи думкою народу, вкотре ризикує бути зметеною на узбіччя історії. Адже саме він, істотно випереджаючи задекларовану Лісабонською угодою філософію європейської влади, довів, що у ХХІ ст. влада має керуватися не просто розумом, а знанням, котре є достатнім з погляду сприяння невмирущості людства.
Він доніс людству месиджі, якими повинні керуватися наші сучасники й нащадки. Адже їхня місія — на Землі започатковувати творення того суспільного устрою, що осмислювався українським новатором як прийнятний для заселення сусідніх та віддалених планет...
Він — це Микола Руденко. Наш незабутній сучасник, якому 19 грудня виповнилося б 90 років. Талановитий письменник. Відважний правозахисник. Рідкісний мислитель. Саме його належить бачити серед тих загальнолюдських достойників, завдяки подвижництву яких життя на Землі триватиме. Його онтологічні, космологічні та економіко-філософські здобутки треба донести до цілого світу, якому український інтелектуал і гуманіст мав що сказати. Вони мають бути почутими в Україні — бо це ж вона «світ правди засвітить».
