22 липня
Ви колись помічали чи замислювалися над тим, що, подорослішавши, здобувши освіту і нарешті влаштувавшись на роботу, ми опиняємося в нескінченному колі: дім, сім’я, робота — і так день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем і рік за роком. Час минає, а ми діємо за шаблонами, боячись виділитися та побоюючись тих, хто виділяється хоч чимось із загального натовпу.
І поступово, усвідомлено чи ні, укорінюється непереборне вiдчуття, що життя проходить повз нас, а ми ніби стоїмо на його узбіччі та спостерігаємо.
І здавалося б, неможливо зруйнувати коло, яке ми створили, де продовжуватимемо біг, допоки вистачить сил, боячись змін. Адже можливо змінити себе: йдучи вулицею, побачити безкрає блакитне небо над головою, порадіти променям сонця чи роздивитися повітряний замок у хмарах, посидіти кілька хвилин у тиші парку, ні про що не тривожачись, увечері помилуватися місяцем, прогулятися під дощем, не боячись простуди, відірвавшись від телевізора, прочитати щось пізнавальне для себе. Життя не зміниться, проблеми не зникнуть, але зміниться світосприйняття і тоді відкриється новий світ та прийде розуміння: побут — це плата за прекрасні та неповторні миттєвості життя.
