20 липня
...А ось і львівський «Гайд-парк» на проспекті Свободи — між оперним театром і пам’ятником Тарасу. Неділя. Народу дуже багато, тому ледь знаходжу місце, щоб присісти біля гурту чоловіків пенсійного віку. Розмови — переважно про політику.
— «Гей, вітаю молоду гвардію! — майже підбігає чоловік і зразу ж без паузи сипле: тільки бачив того вуйка-носія, так він мені знову каже: оце скільки хочу скільки й несу... А я йому — крадеш, а він, аж піниться та й знову кричить: то ті пани крадуть, а я — несу, бо бідую. Бачили такого! Це він все бореться з новими панами, шляк би його трафив! А ще й до церкви ходить та Шевченка цитує... Ні! Він, бачите, не краде! Вже все рознесли, але ніхто не краде — всі несуть, бо, бачите, вони звикли ще за совітів брати й нести...
Працювати не хоче, а все ходить й видивляє що б то понести, скурвий син... Приїхав додому. Зустрічаю приятеля, який має малесеньку пекарню і ось, що чую:
— Три дні не був на роботі, а робітниці встигли винести десятиденну норму олії... І ти знаєш — я ж їм плачу краще, аніж на хлібзаводі, хіба це невиліковне?
Що йому на те відповісти я не знав, але розказав ту новелу, що чув у місті лева.
