2 червня
От вже ця наша європейська печаль. Ніяк її не позбутися. До чого ж важко бути реалістами та не уподібнюватися скривдженому підлітку, якого через зрозумілі причини не приймають до дорослої компанії. Нам настійно радять спочатку зрозуміти, з чого починається благополучна Європа. Та не з комфорту й ситості, поправляють, а з за-ко-но-слухняності. (А ми ж думали...). Про нашу правосвідомість, правопорядок і правосуддя не дуже втішно висловлюються. Миримося, мовляв, із беззаконням у правоохоронних лавах. Таким чином множимо ряди правдошукачів, від яких Європейський Суд зовсім втомився.
Ось із кількості скарг до цього єврочистилища і судять про готовність до членства в Євросоюзі й інших євроструктурах. Узяти хоч би НАТО, якому також високі кондиції подавай. Правові та соціальні в тому числі. Факт, що до Альянсу ми не доросли, хоча й дуже туди прагнемо. Відстаємо, кажуть, за рівнем соціального захисту служивого люду навіть від натовських новаків. Адже щойно починається розмова про наші перспективи, одразу цікавляться, а як у нас із турботою про людину з рушницею. Чи не скривджені заслужені запасні та відставні кадри? Ох, краще б їм не знати про те, що в нас чим старший ветеран, тим менший пенсіон. Ось вони і не знають аналогів нашим пенсійним перекосам. Це коли пенсія пана полковника «з сивиною на скронях» часом не дотягає до пенсії сучасного також пана, але прапорщика. У зв’язку з цим дають зрозуміти, що з подібними перекосами про членство в Альянсі можемо тільки мріяти. Сигналізують, отже. То які ще сигнали від НАТО потрібні нашому брату?
