17 лютого
Коли одному крутому хлопцю сказали, що він награбував у народу грошей, той страшенно образився:
— Послухай, дорогий, та звідки в того народу гроші?!
В Ужгороді теж, очевидно, ніхто не грабує, але ніхто й не віддає... І раптом один бідолаха-звукорежисер сповістив у кафе, де за склом у тераріумах повзали гадюки та ящірки, що один бізнесмен пожертвував гроші на великий концерт.
Запанувала могильна мовчанка.
Потім якийсь плескатий чолов’яга спромігся:
— Хто?
Звичайно, це був не ужгородець. Азіат. І гроші свої привіз і вклав у тутешній завод ізвідти.
— Ні-ні, — захекав у лице щасливому спонсорованому звукорежисеру інший дядечко, — не міг він просто... без свого інтересу...
— Справді, — трохи пригас тріумф звукорежисера, — інтерес у нього є... він сам грає на національному інструменті. Але ми посадили його в куточку на сцені. Коли вдарять наші гітари — ніхто його не почує. Хай грає.
