20 грудня
Краса врятує світ, сказав класик. Та, мабуть, не Україну. Щодня, їдучи на роботу, спостерігаю одну й ту ж картину. Вздовж дороги, майже на її проїжджій частині, стоять так звані «селяни» з товаром. Чого тільки на брудному асфальті не лежить. Серед них бродять такі ж «інтелігентні» покупці. А поруч — новий критий ринок, порожній. Перші роки все це дражнило, але думала: що ж, це економічні труднощі. Незабаром ми їх подолаємо. Та з часом переконалася — це стихійне лихо надовго. Адже для мене це лихо, а для них — звичний спосіб життя. Чим брудніше, тим краще.
Пам’ятаю оновлений Хрещатик. Хтось хвалив, комусь не подобалось, але він був чистий. Як приємно було там гуляти, відчувалось, що ти на центральній вулиці столиці. Усі торгові точки було сховано під землею. А зараз що? Для кого робили всю цю красу? Не встиг вийти з метро — тебе майже за руки хватають якісь баби з насінням. Поруч — намет, у якому розвішана «в усій красі» жіноча білизна. А на Майдані ще страшніше: «точка» з продажу біляшів (на кінцевій зупинці 18-го тролейбуса) існує, здається, все життя. Там вже цілі династії, мабуть, утворилися. Що їм до тієї краси? Є попит... І чую цей «чудный» запах ось уже років тридцять. А трішки далі (в переході) — «мама» з собачками. І собачки такі милі, теж пахнуть... Те ж саме й біля Палацу «Україна». Ідеш увечері на концерт, увесь такий духовно піднесений, а тобі назустріч — тітка, обвішана сардельками, як намистом, — купіть! І думаєш: дійсно, ми ще страшенно бідні. Можна сказати, злидарі. Але злидні ці не лише матеріальні...
