18 листопада
Вона велика і зелена. І ще — підступна. Бо як починає когось душити, то враз роздувається і невдовзі за нею вже не видно самої людини. А улюблений мною пан Андрій вважає, що це наша національна тотемна тварина. Простіше кажучи — жаба.
Мама мені завжди казала: не ділись із людьми своїми успіхами. Хіба що з найближчими друзями. Якщо поділишся горем — тобі поспівчувають і допоможуть. Але радість краще переживати наодинці з собою.
Моя подруга, котрій баба- шептуха сказала, що всі її болячки від людської заздрості, змушена стикатися з національною тотемною твариною куди частіше за мене. Просто вона справді талановита, а ще тягне цілий «віз» усякої роботи, при цьому виконуючи її блискуче. Любителі рахувати чужі гроші чомусь вважають, що долари до неї рікою пливуть. Навіть за правдиво доброзичливими посмішками і фразами часто помічаю: ні-ні, та й прорветься у розмові з нею з чийогось боку прихована шпилька. Ну не звикли у нас прощати чужий успіх і талант. Коли вона летіла до Сполучених Штатів на стажування, просила нікому про це не казати до від’їзду. Боялася, що через чию-небудь недоброзичливість може зірватися поїздка. Смішно, але національна тотемна тварина дістала її й за океаном: чутки про стажування таки просочилися в «тусівку», через кілька днів відключення електроенергії ледь не завадило нашій групі вчасно повернутися. А по дорозі додому, під час пересадки в Амстердамі, як на те, загубився їхній багаж. Що загалом буває дуже рідко...
