13 листопада
Для неї я синок, хоча самому за шістдесят. Рада будь-якому співрозмовникові, щоб відкрити самотню душу. Вкотре вже терпляче вислуховую її скарги на «свинцеву мерзоту» пенсійного життя...
Проте в бабусі єдина радість — нечасті листи з близького закордоння. Та чому ж нечасті, питаюся, якщо пошта (коли вірити її керівництву) працює справно. Пишіть, мовляв, частіше. Тоді й звісточки у відповідь частіше вас радуватимуть.
Пояснює, що не всі листи доходять до адресата. А тi, що доходять, дуже вже ж багато часу в дорозі перебувають. Неначе не в поштовому вагоні чи автофургоні, а по-старому в поштовому диліжансі доставляються. Та й ціни на поштові відправлення нині ой як кусаються.
Журиться вона, що скромний лист у конверті став удесятеро дорожчим, аніж це було раніше, до реформи. Ось хто справді потерпає від тотального цінового «нетримання». Хай уже на десятки відсотків, як у країнах першого світу. Але ж не вдесятеро(!), як це сталося в нас із «товарами й послугами для населення». Бо не підвищилася ж у аналогічній пропорції якість продукції, того ж таки поштового, транспортного та іншого ненав’язливого сервісу (за якими давно вже антимонопольні санкції плачуть). Та й більш ніж скромний бюджет моєї співбесідниці відрізняється рідкісною стабільністю. До того ж, навряд чи виробники всіх мислимих товарів і послуг працювали в минулому собі на збитки.
У чому ж тут таємниця? А грішить моя старенька на трейдери з олігархами. Грамотна! На відміну від рідних аналітиків, які посивіли в безплідних мозкових атаках на цю ж таки таємницю!
