25 вересня
Андрій Данилко затіває судовий процес проти «двійників» Вєрки Сердючки. Причому одним із звинувачень є те, що імітатори спотворюють світлий образ великої гумористки. Не будемо зупинятись на авторському праві на сам образ; імітатори роботу зробили незграбно, їм досить змінити ім’я та дещо в аксесуарах, назватися, наприклад, Вітою Сердюківною, і хороший адвокат захистить їх від звинувачень у плагіаті. Феноменом є інше. По-перше, затребуваність серед певної частини суспільства такого гумору і досить примітивного образу, а по- друге, те, що сам Данилко як артист переріс цей образ, за яким ми бачимо непоганого виконавця. Ті вкраплення пристойного гумору, що присутні у виступах, абсолютно губляться в самому іміджі «жлобички з України». Вже давно настав час знайти нове обличчя. Але, за Ільфом і Пєтровим, відбулася «криза жанру». Данилко переріс Вєрку, але залишився в ній, і вже не він керує образом, а Вєрка поглинула його. Цій ситуації відповідає іспанська епіграма XVI ст.:
Когда бессмыслицу солидно
Вещает гений — всё тщета:
Ведь темнота — есть темнота,
В ней даже гения не видно.
Спотворити потворне — нонсенс.
