13 серпня
Зустріла знайому. Квітне і пахне. Одягнута-взута дорого, вигляд ситий і задоволений, мобільним телефоном грається. Питаю — де працюєш? Ніде, говорить. А чоловік? І він ніде. А на що живете? Загадково усміхається. Сусідка моя вже років 15 з ранку до ночі біля будинку сидить, аж страшно за долю лавки — а ну як дірка у ній протреться? Чоловіка немає. Є старий батько та син-бовдур. Кавказький тато хлопчика раніше гроші висилав на виховання, потім, кажуть, помер. На що живуть — таємниця, покрита темрявою. Якось інша сусідка у неї питає, мовляв, чого ти, Таню, не працюєш? А вона — що ж, я на 250 гривень піду? Спеціальності у неї, до речі, нiякої немає.
А та сусідка, що питала, у трьох чи чотирьох місцях працює, але палат кам’яних все одно не надбала. Вранці біжить повз ту багатостраждальну лавку на роботу, а увечері, з сумками, додому, до плити. Виглядає не краще і не гірше за Таню. Ви що-небудь розумієте? Я ні.
А середня зарплата у нашій області вища, нiж загальноукраїнська, на 3% і становить 490 гривень 54 копійки. Це не враховуючи працівників малих підприємств. Що ж це за зарплата така, якщо ставка лікаря ледве за 300 перевалила, і вчителі приблизно так само отримують? І ось ще: серед тих, хто клопоче про видачу закордонного паспорта, 80% — безробітні. Отож якщо ми якийсь пережиток соціалізму і подолали упевнено, так це «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею». А там, дивись, ще впевненіше до капіталізму попрямуємо.
