14 жовтня
За життя матусі старався систематично відвідувати її і тоді познайомився з досить цікавою людиною. Це був двірник, він допомагав матері у різних дрібних справах, які завжди виникають у самотньої жінки. Чим міг я старався йому віддячити, але і розмовляти з ним було цікаво. Мене дивувало як швидко він міг, попри довжелезні черги, купувати ранню черешню, болгарський виноград та інші дефіцитні продукти і товари. І якось він розкрив свій секрет. Декілька років перед цим доля занесла його у Латвію і за два роки він непогано вивчив латвійську мову, принаймні на розмовному рівні. І тепер цим користувався. Підходячи до голови черги, зображав із себе чи то іноземця, чи то гостя з іншої республіки, в більшості випадків це спрацьовувало, його гостинні українці пропускали без черги.
А от вищі офіцери та члени їхніх сімей, що роками служили і проживали в інших регіонах, не спромоглись вивчити хоча б основи мови автентичного народу. З Україною справа склалась ще гірше, бо значна частина вищих військовослужбовців, що при виході у відставку мали право обирати місце подальшого проживання, обирала Україну, приносячи з собою начальницьку пиху і небажання рахуватись з традиціями автохтонів. Їм би повчитись у вінницького двірника, була б і повага, і навіть певні преференції!
