6 серпня
Коли мені було чотири роки, я почав докучати своєму дідовi запитаннями про будову Всесвіту. Вечорами ми сиділи не вмикаючи світла і дивились, як заходить сонце і загоряються зірки, а дід розповідав усе, що знав сам. Я ріс, але не зупинявся у пошуках відповіді на запитання, чому і як все ж таки загоряються зірки, і не було більшого щастя, ніж дивитися на вкрите розсипами зірок нічне небо. А коли одного разу на літніх канікулах я опинився у селі, то був вражений, уперше в житті побачивши нашу галактику — Чумацький Шлях. Дід поблажливо пояснив, що у місті через наявність нічного освітлення видно тільки найближчі та найяскравіші зірки.
Я виходжу на балкон, і нічне небо освітлюють сполохи лазера, якими розважають відвідувачів розташованого поблизу вельми дорогого ресторану. За спалахами у нічному небі не роздивитися навіть Велику Ведмедицю. Публіка, мабуть, дуже задоволена. Хіба їй не байдуже, що хтось не зможе побачити Сиріус чи Венеру? Проте, напевно, споглядати вишукані страви у себе під носом набагато цікавіше. Адже про смаки не сперечаються...
