26 липня
Учора на овочевому ринку сподобав собі бабцю з картоплею. Воно відразу видно, коли людина свій товар сама виростила тяжкою працею, а не «реалізує» чуже білими руками. Понюхав — пашить картопля літнім городом, розпеченою сонцем грядкою.
— Звідки ж така картопля, бабусю?
— Та з Іркліїва, синку, може, чули? Картопля у нас ловка…
Назначила бабця помірну ціну, та і я торгуватися не люблю. Взяв картоплю, розрахувався, подякував старенькій, іду собі далі у хазяйських справах.
Коли це ззаду чую: «Синку, заждіть!» Обертаюся — дріботить моя бабця, а в руці здорову картоплину простягає:
— Візьміть ще оце на додачу…
— Як так?
— А бо ви до мене перший сьогодні українською заговорили. З ранку ж оце стою — і хоч би хто, трясця їхній матері…
Узяв я із старечої руки теплу бульбу та й пішов, міркуючи про те, що, напевно, ніколи в житті ще не виборював такого цінного призу.
…Чи потребуєте коментарів, товариші «друго-державники»?..
