8 квітня
Рентгенолог Анатолій, уже немолодой, до слова, з-під Золотоноші родом, на відміну від інших лікарів не цинік, трішки сентиментальний і мораліст. Працює у двоповерховому будинку з міцними мурами, поставленому до війни повітовим доктором, який в одному крилі мешкав з родиною, а в другому мав лікарський кабінет і лічницю. Про нього досі говорять у містечку: кожному знайомому, колишнім пацієнтам ввічливо казав «добридень», з людьми шляхетного виховання вітався за руку. Любив спілкуватися з хлопцями-школярами, вчив їх гри у футбол, щоб не ватагою бігали за м’ячем, а вміли правильно розташуватися на майданчику. А це згадують, як одного разу вигнав з кабінету відомого серед міських багатярів молодика, бо тхло від нього вином... У приймальні рентгенолога Толі висить уже зблякла фотографія інтелігентного лiкаря, з вікна видно подвір’я і дерева...
Про лiкаря іншим разом, а про посаджені ним липи і каштани для затишку і густий живопліт, який і зимою густий, оповідає Толя:
— Бачу, збирається там зграйка дівчат. Один раз, другий... Школа за якихось двісті метрів. Що їх там приваблює? — думаю. Пішов подивився. А вони курять, портвейн попивають і чипсами загризають. І що не слово — то вульгарщина, матюк. Ну, як це так? Що, вчителі ні тютюнового смороду, ні запаху вина від них не чують? І батьки вдома теж, навіть не поцікавляться, на що гроші витрачаєш...
Ще довго дивується-обурюється: яка розпуста, яке падiння моралi... І я з ним теж на пару. Поговорили... А може, то лише погода була така, що псувала настрій?
