1 квітня
З дитинства нас усіх привчали, що мостова для автомобілів, а для пішоходів — тротуар. Але часи змінюються і «стальним коням» на проїжджій частині вже стає тісно. Все частіше вони витісняють пішоходів з їхнього законного місця. У центрі Києва пройти по деяких вулицях — все одно, що просуватися лабіринтом: десятки машин окупували для стоянки пішохідні тротуари.
Оце нещодавно йду, а точніше, — лавірую між скопищем іномарок, що стоять на тротуарі попід театром російської драми. Аж бачу, що прямісінько на мене вузеньким проходом суне на крутій «тачці» ще один з автомобілізованих театралів, вишукуючи місце для парковки. Зупиняюся, бо вперед іти нікуди, а вертатися назад не хочеться, до того ж — чому це я повинен звільняти йому тротуар? Авто теж зупиняється, з бокового віконця висовується начебто інтелігентний чоловік у літах і кричить мені: «Ти що, не бачиш!». Ну, якщо ми вже на «ти», то відповідаю йому тією ж фразою. У відповідь «театрал» виголошує тираду, від якої у оточуючих в’януть вуха — прямо як у відомому анекдоті про естета.
Що поробиш — рівень культури не завжди визначається кількістю відвідувань театрів. І згадалися слова моєї бабусі: «Не буде з хама пана».
