22 березня
Понад десять років тому неподалік від будинку, в якому я мешкаю, було зруйновано стару давним-давно нежилу двоповерхову будівлю. Але те, що від неї залишилося, не вивезли. Ті, хто цим займався, добрі душі, очевидно, розраховували, що людям знадобляться у господарстві будматеріали. Але не врахували — які саме. Їхній розрахунок виявився не зовсім правильним: половину справді розтягли, але залишилося ще чимало. Очікування дещо затяглося. І, очевидно, могло тривати ще довше, якби через кілька років одна з відомих столичних газет не вмістила статтю про це звалище, не забувши і про фотографії. Вже через день територію розчистили. Хоч чиїми силами було зроблено основну роботу — громадян чи міських служб — ще невідомо.
Цю історію вже встигли призабути, але несподівано у неї з’явилося продовження. Не так давно приблизно там само двірники викопали яму для листя. Але заповнити листям не встигли — заповзятливі мешканці завалили її відходами, після чого продовжували сипати їх уже поруч. Чим може бути викликане бажання влаштувати смітник поруч зі своїм будинком і всього лише за декілька кроків від сміттєвого бака? Люди занудьгували за старими добрими звалювальними часами, чи це лінь і упевненість, що за тобою все приберуть? А якраз цього ображені неповагою до своєї праці двірники, схоже, і не мають наміру робити.
