15 лютого
— Яка порядна людина! — захоплювався поет «у житті» Володя Ш. одним ужгородцем. Виявилося, що останній хотів розпитати його про одну ситуацію, але на кав’ярню грошей в нього не було. А в Ужгороді питати за межами кав’ярні немає сенсу — промовчать або дурнем обізвуть. Але Володя Ш. щиро дозволив тому, всупереч ужгородським законам, розпитувати для його користі за свої гроші. Той радів подвійній користі цього процесу. Але коли поет пішов до стойки з останніми трьома національними — не умовними, а реальними — одиницями, раптом сторопів, а потім — заплакав. Відтак сказав, сякаючись у зібганий рукопис останнього Володиного вірша:
— Ти, брате, на мене горілкою всі свої гроші вилив, а я в цей час тебе записував... Мені заплатили!.. Грошей повні кишені, а я не признавався.
І поставив на стіл диктофон.
Володя Ш. зашарівся замість нього й попросив не забути диктофон...
— То чому ж він порядний? — скептично промовив я.
— Він перший, хто пив за мої гроші, готувався продати мене й признався в цьому. Інші до такого стану не доходили.
