16 січня
Невтомні столичні пенсіонери сумлінно експлуатують наш громадський транспорт у будь- який час дня. Зосереджено долаючи кілометри, вони завжди кудись поспішають. Більшість з них вимагає до себе підвищеної уваги. Ось і сьогодні... Літній чоловік, увійшовши до салону автобуса, з незадоволеним виглядом став біля юнака, який сидів. Оскільки ніхто не підхопився і не поступився йому місцем, помовчав і сказав:
— Так, молодь...
Ніхто на вимовлені ним слова не відреагував. З тієї простої причини, що вільних місць було більше ніж досить.
— Так, не навчили вас поважати старших... Таких ось убивати треба...
І тут пасажири вибухнули. Хтось соромив, хтось намагався пояснити, що молодь теж люди. Пригадали Чорнобиль, безробіття, платне навчання...
Чоловік усміхнувся:
— Але в принципі...
Подивившись на принципового товариша, пригадала розповідь своєї приятельки. Вона їхала зі своєю 7-річною донькою в трамваї. Увійшов ветеран, з паличкою.
— Ми виходимо, — сказала приятелька. — Сідайте, будь ласка.
— Що ви, що ви. Я постою. Нехай сидить малятко. Як подумаю, яке попереду у цих крихіток важке і складне життя...
Це що, теж «у принципі»?
Ні, це просто мудро.
