5 листопада
— Привіт! — спинив мене в гущі людей і авто на площі Корятовича молодуватий чоловік. — Привіт! — відповідаю, а думка: «Хто такий?» Потім, трохи остовпівши, пізнаю. То був жебрак, який сидів на тротуарі по дорозі на мою роботу. А нині сліпе око було в нього зряче і без більма, лахміття змінив пристойний костюмчик, розкуйовдженим волоссям погуляв гребінець. — Я тебе поважаю, — вів життєрадісну бесіду жебрак- бо ти не лох. Інші не просікають хитрощів мого бізнесу — дають, як придурки. А ти ні разу... Молодець! Відчувається, що з головою дружиш... Чуєш, продай комусь італійський газовий пістолет за вісімдесят баксів. Двадцять — твої. — Сам десяток автоматів Калашникова нікому не можу здати, — засумував я вголос. — Перевелися, мабуть, справжні мужики. — Це точно, — згоджується він. Нас розділяє маршрутне таксі й різні маршрути.
