5 жовтня
Хтось збирає морські мушлі, старі годинники, партійні значки, хтось полює з мікрофоном у лісі на пташині голоси...
Він колекціонує людей.
...Сивий чоловік, благенько, але чисто вдягнений, поголений, з мудрим втомленим поглядом, завжди сам-один. Щодня приходить сюди, сідає у дальньому, тихому кутку скверика, куди рідко хто заглядає, крім зграйки дітей, які бавляться на нестриженій траві. Вони й відкрили його для себе. Збігаються до нього, гомонять про щось, поки не почне гарною лагідною мовою оповідати їм казки. Самотній...
Аж одного дня підійшла до нього молода особа, обвішана прикрасами і торбинами. Знайшла його тут. Кинулась вітатися. Значить, є в нього хтось, як не близький, то бодай добрий знайомий...
Сільська жінка на базарчику за рогом продає яблука. Купка – гривня. Купують мало. Попросив дві купки собі – просто щоб дати жінці якийсь гріш. Перед обідом вона складає в кошичок непродане, йде на автобусну зупинку, бере тут у лотку шоколадне морозиво за гривню тридцять, йде у тінь, щоб не швидко тануло, і примруживши від задоволення зморшкуваті повіки, починає поволі смоктати... Таких ненаписаних новел з життя у нього багато. Може, збереться колись і викладе на папері.
...Хтось інший теж колекціонує людей, чи, як каже, «різних типів». Сортує їх, додає епітетів, згодом соковито розповідає знайомим. І сміється, сміється...
Висміює!
Відвертаюся і йду геть...
