2 жовтня
«У нас на фірмі під тобою повинна «горіти земля», – наштовхуюся на черговий вислів чергових роботодавців.
«Звучить неабияк, – міркую я натомість, і одночасно в самому ядрі мозку народжуються численні комбінації земляного вогнища. От горіння торфу цьогоріч – це, наприклад, зрозуміло, хоча й свого роду аномалія – доказ наближення глобального потепління. У світі чимало аномалій, котрими переймається людство, та чи всі вони належать до розряду глобальних? – обірвавшись на цьому, мої думки вдаряються в промовисті очі роботодавця.
«Тобто ви повинні працювати з шаленим ентузіазмом, не покладаючи рук»...
Минув тиждень. Ті ж самі промовисті очі віддзеркалюють протилежне: «Колектив належно оцінив ваш ентузіазм, проте, зважаючи на ваше незнання елементарних правил поведінки, змушений попрощатися з вами... Справа в тому, що в загальному значенні...»
«Тобто в глобальному», – продовжую я і помічаю щось на зразок здивування.
«Абсурд, – мій мозок силується і, врешті, виносить вердикт, – аномалія!»
Ця думка супроводжує мене майже додому: «А що, коли навчитися помічати аномалії власного життя? Це було б глобальне відкриття!»
Незабаром мої очі вже віддзеркалюють сліди дощу на шибі, – відчуваю – це осінь, пора глобального мислення...
