5 вересня
Для мене найнезручніший транспорт — метро. Щось на зразок громадської лазні. Щоправда, оскверняється не лише зір, а й слух. Мимоволі доводиться бути присутнім на дешевому розпродажі, паперті і концерті вульгарної музики одночасно. Продавці та жебраки почуваються впевнено і навіть нахабно. Вони вважають, що це їхнє робоче місце. Бродяг і роздрібних торговців не цікавить, що поїзд метро — щоденна частина життя більшості киян — перетворюється на міське дно. Певні враження виносять і гості міста. Дискомфорт не цікавить ні міліцію метро, ні керівництво метрополітену загалом, ні, тим більше, міські власті. Народ зовні реагує на подразники приречено. Якщо не подобається, і навіть якщо дуже не подобається. Невже треба чекати, поки людське терпіння скінчиться, як у питанні з бензоколонками (коли у Києві дійшло до народних хвилювань)?
