10 липня
Мукачівський замок, подейкують, був зведений ніби ще у ХI столітті... Музей? Стародавня пам’ятка минулого? Чи забута симфонія гірських вершин з казковими переливами? Кожному — своє.
Внизу влаштували кафе. Зручно, але недешево. Для нас. А от іноземні туристи із задоволенням насолоджуються смаком чорної кави в замківських палатах. Вони ніби не помічають смітника, котрий знаходиться поруч із баром і купують сувеніри. На згадку, на щастя... Мені не подобаються екскурсії. Цікавитись не забороняється, але на власні очі бачила реакцію одного гіда, коли в його адресу поступило запитання щодо собівартості національної реліквії. Який галас зчинився! Хоч кримінальну справу відкривай. З туриста в рецидивісти. Це по-нашому.
Отож — залишаюся прихильницею довільної програми мандрівок по славетних місцях нашої історії. Торкнутись вічності власноруч... Мукачівський замок- фортеця має кілька ярусів. Iз кожного відкривається неймовірний краєвид міста. Вітер без угаву блукає вежами прекрасної будівлі. Лоскоче обличчя, дарує крила, мрію... І так не хочеться повертатись на землю опісля казки, яку співають сім вітрів. Скільки таких місць, де віднаходимо душевну рівновагу? Наскільки вистачить морального заспокоєння? Кому-небудь надовго, може — на все життя. А хтось матиме важливий аргумент, підставу, щоб потрапити сюди знову. Не дарма ж у замку «живе» залізний чоловік. За легендою кожний, хто торкнеться його пальця, зможе ще раз повернутись до замку.
