15 червня
Щоб потрапити на День школи, довелося потайки піти раніше з роботи. Ризикуючи отримати неприємностi (начальство ж бо не попередила), залишивши незавершеною важливу роботу, сяк-так піймала «попутку», а все-таки встигла.
Зайшовши до знайомого приміщення, побачила трьох учнів, котрі сиділи за столами і реєстрували випускників різних років. А от самих випускників... У списку зареєстрованих я виявилася п’ятою.
Дивно якось було і у залі, серед присутніх, — практично самі вчителі. Ті, хто працює зараз, і пенсіонери. А де ж ті, кого вони чекали? Нарешті побачила єдину присутню тут свою колишню однокласницю. Були взаємно приємно вражені. «Я, — каже вона мені після привітань і розпитувань, — часто приходжу до школи. Тут, ніби у церкві, заряджаюся позитивною енергією...»
А вчителі тим часом із затаєною печаллю в очах слухали традиційні учнівські вірші про те, що професія педагога — найблагородніша, а школа для її вихованців — другий дім. І що вона завжди залишається з нами. Старшокласників у залі теж було всього кілька: інші веселились у найближчому кафе — кінець навчального року!
