13 червня
У маленьких кав’ярнях є тільки їм властива привабливість: це ледь помітна, але завжди присутня родинна атмосфера і якийсь особливий затишок.
Ми з приятелькою обрали цей крихітний заклад відпочинку з єдиною метою: треба було поговорити про дуже серйозну справу. Але...
Майже за всіма столиками сиділи відвідувачі. В поглядах, звернених до нас, було єдине прохання — замовляйте, сідайте і поводьте себе тихенько. Вимоги більшості — закон. Через кілька хвилин ми все зрозуміли. Присутні уважно слухали розмову двох дуже симпатичних жінок. Ми «приєднались» до слухачів десь у середині розмови.
Жінки були подругами. Одна з них розповідала іншій про своє запізніле кохання. Підбираючи ретельно слова, запевняла, що вона така хороша, а він сякий-перетакий. Не зрозумів, образив її...
— Все, чим я можу тебе заспокоїти — це... розумієш, квіти не буяють в кабінетах поганих людей і собаки тікають від них світ за очі...
— Але ж... — не вгамовувалась ображена жіночка.
— А все інше людину не визначає. То набуття складного повсякденного життя...
Подруги завершили своє спілкування схвальними усмішками і вийшли з приміщення. Інші відвідувачі полегшено зітхнули... А я подумала, як добре, що є такі малюсінькі кав’ярні...
