23 березня
Часто ми ростимо дерево, але не вміємо з насолодою їсти його плоди. Маємо якусь роботу, а не думаємо: «Що ж вона дасть нашому майбутньому?»
От і для мене, писаки, бізнес почався. Хоч я в незалежній державі, але приємно залежний від виборів: програми пишу, замітки, деколи якісь протоколи. Я, виявилося, все знаю щодо просування суспільства, а мої клієнти — ні. «Куди ж вони пруться і нащо такі вибори?» — задумався я і трохи призупинив розвиток свого бізнесу. Пішов собі просто Ужгородом, осліплим від пилюки і сонця.
Жінку одну зустрів, прикинувся, що живу в щойно покинутій ролі, діловито запитав:
— Пані Валю, а як ви ставитеся до виборів? На кого орієнтуєтесь?
— Ні на кого! — відрізала вона. — Гидко, коли в будинку розпусти проходить конкурс «Міс чесність».
«От тобі й на!» — подумав, і пішов далі.
Знайомий дід сидів над рікою.
— Як ви, Іване Павловичу, йдете до виборів?
— Я вже тільки сиджу, синку. Колись усе йшов. А наші люди серед своїх не люблять рухомого розуму і для приведення його в норму відправляються в дурдім. І я там мучився, через своїх, серед розумних. Там — розумні, а на волі ходили дурні. Тепер, завдяки демократії, все врівноважилося — кругом дурні. То нащо серед них вибирати розумного?
— А, може, я таки не дармую — роблю лікнеп для дурнів, коли пишу виборчі програми?
Кілька з них приніс під ноги раптовий вітер.
